«100 РІЧЧЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ»

Професійне свято державних службовців, відповідно до Указу Президента України від 04 квітня 2003 р. № 291, відзначається 23 червня - у день державної служби ООН.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р.                  № 298-р затверджено план заходів відзначення 100-річчя запровадження державної служби. Це є визнанням тієї важливої ролі, яку відіграють органи державної влади, державна служба загалом у розбудові країни.

Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації Миколи Олексійовича Клочка від 01 червня 2018 року № 348-ОД, з метою гідного відзначення в Сумській області у 2018 році 100-річчя запровадження державної служби, вшановуючи тисячолітню історію національного державотворення затверджено план заходів щодо відзначення в Сумській області 100-річчя запровадження державної служби, яким зокрема передбачено:

1) Організація та проведення «Дня відкритих дверей» для учнів старших класів в апараті та структурних підрозділах Сумської обласної державної адміністрації, тематичної виставки з нагоди відзначення 100-річчя державної служби України (ІІ півріччя 2018 року).

2) Забезпечення стажування молоді в органах державної влади в рамках проекту «Публічна служба: сучасний формат» (вересень – листопад 2018 року).

3) та інші заходи.

Історія вітчизняної державної служби сягає часів княжої Русі; паралельно з військовою структурою у козацьку добу Б. Хмельницького також була розвинута ієрархія цивільних посад. Згадки про державну службу містяться в багатьох історичних документах, зокрема: Гадяцькому договорі 16 вересня 1658 р., Руській правда XI ст., Коломацькій угоді Івана Мазепи 1687 р., листах Великих князів Литовських XVI ст. та інших.

Сумщина також залишила вагомий історичний слід у становленні європейської адміністративної традиції сучасної державної служби, а саме у Глухові у 17 ст. була створена та ефективно функціонувала одна з двох в країні канцелярська курінь - спеціальний навчальний заклад напіввійськового типу, де готували службовців для державних, адміністративно-судових і фінансових органів Гетьманщини (прообраз сучасних центрів післядипломної освіти держслужбовців).

До куреня приймали переважно вихідців із знатних козацько-старшинських родів. Кандидати на навчання повинні були добре знати граматику, риторику, основи філософії, логіку. Часто до куреню вступали і випускники Києво-Могилянської Академії. Тих, хто успішно склав вступні іспити, приводили до присяги і вносили до списку військових канцеляристів. Проживали канцеляристи в окремому будинку-курені і знаходилися на повному державному забезпеченні.

Слухачі вивчали іноземні мови, юриспруденцію, камеральні (тобто фінансово-економічні) науки, військову справу. До навчальних планів входили також співи, музика (гра на скрипці, флейті, басах) і спорт. У неділю і релігійні свята канцеляристи куреня співали у місцевій церкві і мали славу найкращих співаків у столиці. Безвідповідальність чи якась інша провина слухача куреню каралася «посиланням на гармату» (порушник повинен був просидіти три години на військовій гарматі), що вважалося великим безчестям.

Навчання військових канцеляристів тісно поєднувалося із практикою. Їм доручали вести окремі справи (у тому числі скарги на рішення щодо розподілу землі), а також призначали до складу різних комісій, що виїжджали для розгляду справ у полки і сотні. Прибулого військового канцеляриста зустрічали у сотні з корогвами і всіма військовими почестями. З великою повагою ставився до канцеляристів і сам гетьман. За освіченість і вишукані манери слухачів куреню часто запрошували до гетьманського двору взяти участь у різних урочистостях. Після закінчення навчання у курені канцеляристи займали вищі державні посади, ставали відомими дипломатами, юристами і адміністраторами.

100-річний відлік сучасної державної служби розпочато з середини 1918 року, зокрема з часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та ухвалених тоді низки законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили засади функціонування інституту державної служби та статус державного службовця.

На відміну від уряду УНР доби Центральної ради 1917-18 р.р., а також і Директорії 1918 року, гетьман Скоропадський вважав одним з головних своїх завдань побудову професійної державної служби, і зосереджував на цьому значні зусилля. Про це свідчать його підходи до підбору персоналій на посади в апараті управління за принципом насамперед професійності, а не національного чи політичного забарвлення.

Саме з метою побудови державного апарату у часи гетьманату Скоропадського було прийнято та значною мірою впроваджено, у доповнення до Закону про тимчасовий державний устрій, цілу низку системних законів, які уперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби.

Чільне місце тут займає Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі – таким чином було закладено один з головних механізмів, який став невід’ємним атрибутом вступу на державну службу – складання присяги. При цьому присяга не була лише символом – вона була обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця. Цей елемент суттєво вирізняє державну службу у часи Скоропадського, зокрема, від урядової служби у відомствах УНР доби Центральної ради, яка просто у відповідному законі проголосила збереження усіх урядових відомств Російської імперії, які існували на українських землях, і усіх службовців у них.

Наступний момент – Законом про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств               від 26 червня 1918 року в Українській Державі було фактично запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад та рангів державних службовців – систему класів посад та рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Важливо, що уже тоді, заробітна плата державних службовців, у кращих нинішніх європейських адміністративних традиціях, встановлювалась законом.

Іще однією досить важливою рисою тогочасної державної служби став Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року. У чомусь ця система нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою Міністрів.

Отже, гетьман Скоропадський розумів необхідність створення саме національної урядової машини, і створювана на той час урядова служба мала суттєві елементи демократії, базувалась на кращих традиціях українського козацтва.

 Разом з тим, гетьманові Скоропадському у силу бурхливого розвитку історичних подій так і не вдалося завершити розпочату реформу і втілити заплановане – розробити комплексний нормативний акт про державну службу.

1. Українська державна служба бере початок з княжої доби (Х-ХУІ ст.), її національна структура та традиції формуються протягом козацької доби (XVIІ—XVIІІ ст.), остаточне законодавче та інституційне оформлення - 1918 року;

2. Протягом усього періоду формування та розвитку українська державна служба тяжіла до західноєвропейських засад професійної «бюрократії».

Нині ми маємо унікальну нагоду орієнтуючись на практику сучасних європейських країн та спираючись на власні досвід, ментальність і соціокультурні традиції, розбудувати міцну і надійну основу держави - систему державного управління і державної служби.